Оказалось, что одногруппница Аня об этом забыла тоже.
А вот учительница помнила. А может вспомнила, когда я подошла к кафедре и спросила знает ли она какой сегодня день?
*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-
Тридцять друге липня - це я. А чом би й ні? Фас, профіль… Начебто, все гаразд.
Букет польових квітів, загорнутий в стару газету - це я. Я!
В’язка різнокольорових повітряних кульок, що зачепились за каштан-це знову ж таки я.
Тридцять друге липня - це я.
Яскраві шерстяні шкарпетки до ділового костюму - це... Ну, це майже я.
Неймовірність. Фантастика. Вигадка. Казка. Божевілля. Безглуздість… Трохи наївності... Я сміюсь. На очах у всього цього критичного світу, я сміюся щирим дитячим сміхом. Сміюсь не лише губами - навіть очі сяють щастям. Я сміюсь. Мені смішно. Мені весело. Безкорисливий дитячий сміх-це на 100% я.
Тридцять друге листопада - це потерті джинси, які вдягаються в +25 і в -25 градусів та полатана сіра ковтинка з каптуриком. Той що? Я сміюсь. Тридцять друге липня - це я.
-Вибачте, не підкажете який сьогодні день? - питаю в перехожого.
-Тридцять друге липня.
Я здивовано піднімаю брови.
Спасибі тобі за натхнення. :-*